го батько має право
ГО » Батько МАЄ ПРАВО «
Батько має право на дитину. Право є, а реалізація прав складний процес
Когда в семью приходит беда и семья распадается, наиболее острый вопрос обычно это с кем будет жить ребенок.
Показать полностью. Закон дает матери и отцу равные права, но, к сожалению, хорошие отцы, которые хотят участвовать в жизни ребенка, зачастую сталкиваются с огромными проблемами защиты своих прав. О права отцов вытирают ноги как о коврик все, начиная от бывших жен до мелкого чиновника гос.органов. Столкнувшись с этой проблемой и не желая сдаваться я решил основать страницу, где можно будет поделиться опытом борьбы папы за право на малявку. Может быть кому-то это пригодится.
ГО » Батько МАЄ ПРАВО »
в сообществе обновилась фотография
ГО » Батько МАЄ ПРАВО » запись закреплена
Интересно знать | Наука и факты
ГО » Батько МАЄ ПРАВО » запись закреплена
ЭГО | Психология, саморазвитие
Бобби шесть лет. Когда отец приходит с работы, он взбирается к нему на колени, обнимает его, гладит. Чего добивается Бобби? Он обнимает отца, потому что хочет, чтоб обняли его самого. Его родной язык – прикосновения. Патрик живет no-соседству. Ему пять с половиной. И хотя они с Бобби приятели, Патрик встречает отца совсем по-другому.
Показать полностью. Он тянет его за рукав: – Пап! Идем, идем! Я тебе что-то покажу. Отец отвечает: – Подожди, сынок, сперва я посмотрю газеты. Патрик успокаивается, но ненадолго, не проходит и минуты, как он снова тут: – Папа! Ну ты скоро? – Иду, иду, только дочитаю. Мама говорит Патрику: – Дай отцу отдохнуть, он устал. Патрик в ответ: – Пусть сперва посмотрит, что я сделал. Тихонько подкравшись к отцу, он со смехом вырывает у того газету. Отец сердится: – Патрик, прекрати! – Пойдем, я тебе что-то покажу. Чего требует Патрик? Внимания. И он не успокоится, пока не добьется своего, даже если это грозит скандалом. Его язык – время.
Если ребенок часто дарит вам красивые подарки и при этом сияет от счастья, наверное, подарки – это его язык любви. Он дарит их, потому что ему самому нравится их получать.
Если ваш сын или дочь все время помогает младшим, возможно, их язык любви – помощь.
Если ребенок без конца расхваливает вас, может, его язык – слова поощрения.
Все это происходит на уровне подсознания. Ребенок не строит расчетов: «Подарю им это, тогда и мне что-нибудь купят». Им движут его собственные желания. Возможно, он по опыту знает, как поведут себя родители в той или иной ситуации, и поступает так, чтобы они удовлетворили его потребность в любви. Если эта потребность удовлетворяется, со временем ребенок превратится в полноценного взрослого. Если нет, дети ожесточаются: им кажется, что родители не любят их.
Психиатр Росс Кемпбелл многие годы работает с трудными подростками, ни разу среди его пациентов ему не встретился ребенок, чей сосуд любви был бы полон.
Большинство родителей искренне любят своих детей. Но быть искренним мало. Нужно найти общий язык. Беда в том, что часто они говорят на разных языках.
Посмотрим, как говорить с ребенком на его языке.
Все мы знаем, как важны для детей прикосновения. Младенцы, которых часто берут на руки, развиваются быстрее, чем те, которые не знают ласки, утверждают врачи. Малышей держат на руках, укачивают, целуют, обнимают. Задолго до того, как они узнают слово «любовь», они любовь чувствуют. Ребенку хочется ласки. С подростком сложнее. Ему может не нравится, что его целуют, как маленького, особенно если рядом приятели. Если он отталкивает вас, это вовсе не значит, что прикосновения ему не нужны. Если подросток то и дело берет вас за локоть, пытается в шутку бороться и каждый раз, когда вы проходите мимо, хватает вас за ногу – значит прикосновения важны ему.
Пока дети маленькие, родители не скупятся на ласковые слова. Они восхищаются младенцем: «Ах! какие у нас глазки (ушки, волосики)!» Ребенок начинает ползать, родители – в восторге. Он учится ходить, папа и мама подбадривают его: «Вот так! Давай! Молодец!» Если, споткнувшись, малыш упадет, вряд ли он услышит: «Вот растяпа! Под ноги смотри!» Родители скажут: «Ничего! Умница!» Он встанет и пойдет дальше. Ребенок подрос, и почему-то похвала уступает место замечаниям. Ваш семилетний сын разбросал игрушки, вы просите навести порядок. Вернувшись через пять минут, вы видите: половина игрушек все еще на полу. Что вы скажете? «Сколько раз повторять! Немедленно убери, а то…» Но ведь он уже начал уборку. Почему же не похвалить его? Тогда и остальные игрушки живо встанут по местам. Ребенок взрослеет, и все реже мы хвалим его, мы видим только ошибки. Ребенок взрослеет, и все реже мы хвалим его, мы замечаем только ошибки. Если его родной язык – слова поощрения, критика ему противопоказана. Пройдет двадцать лет, а у него в ушах будет звенеть: «Какая же ты толстая! Ну, кто на тебя посмотрит?», «Тупица! Как тебя до сих пор из школы не выгнали?», «Такой, как ты, ничего не добьется в жизни». Вы внушаете ему, что он не достоин ни любви, ни уважения, вы калечите его на всю жизнь.
Проводить с ребенком время – значит отдавать ему все ваше внимание. Если он еще мал, вы можете, сидя на полу, катать с ним мячик. С ребенком постарше играть в куклы, в машинки, строить замки в песочнице. Возможно, вы думаете: не пристало серьезному человеку заниматься такой ерундой. Постарайтесь понять, сейчас вы не хотите войти в его мир, потом он сам не впустит вас туда. Ребенок взрослеет, у него появляются новые интересы. Пусть они станут и вашими. Ему нравится баскетбол – он должен понравиться и вам, играйте с ним, водите его на матчи. Он играет на пианино – сядьте рядом, когда он занимается, и слушайте. Если вы внимательны к ребенку, он чувствует, что важен для вас, что вам приятно быть с ним. Многие не помнят, что говорили им в детстве родители, но помнят, что те делали. Один мужчина сказал мне: «Когда я играл в школьной команде, отец не пропустил ни одного матча. Его интересовало все, что касалось меня». Для этого человека родительское внимание значило очень много. Если это родной язык вашего ребенка, и он знает, что вы говорите на нем, возможно, даже в переходном возрасте ему захочется чаще бывать с вами, а не в уличной компании. Если сейчас вам жалко времени для него, вы жалеете для него времени сейчас, не удивляйтесь, что потом он от вас отвернется.
На этом языке любви говорят все родители. И многие считают, что он единственный. Загляните в магазин игрушек, и вы убедитесь: если средства позволяют, детей заваливают подарками. Одному кажется, что это лучший способ выразить любовь. Другой хочет дать ребенку все, о чем сам мечтал в детстве. Однако, если ребенок не говорит на этом языке, никакие подарки не заставят его почувствовать вашу любовь. Если подарки быстро надоедают ребенку, если он не бережет их, если никогда не похвалит новую игрушку и даже забывает сказать спасибо – вряд ли подарки его родной язык. Напротив, если ребенок благодарит вас, если показывает подарок приятелям и хвалит вас, если хранит его на видном месте, подолгу с ним играет, наверное, это его родной язык. Как быть, если подарки – родной язык вашего ребенка, а вы недостаточно обеспечены? Помните, «дорог не подарок, дорого внимание». Для ребенка самодельные игрушки иногда дороже магазинных. Часто малышам больше нравится играть с коробочкой, в которой лежал подарок, чем с ним самим. Вы можете подбирать сломанные игрушки и вместе с ребенком чинить их. Дарить подарки могут не только богатые.
О маленьком ребенке нужно заботиться все время. Без нашей помощи он погибнет. Родители кормят его, купают, пеленают, стирают и гладят ползунки. Все это требует много сил. Ребенок подрос – появляются новые заботы: собрать завтрак, отвести в школу, проверить домашние задания. Обычно дети воспринимают эти хлопоты, как должное. Но некоторые видят в них любовь. Присмотритесь к вашему ребенку. Как он сам выражает любовь? Это поможет вам определить его родной язык. Если ребенок благодарит вас за любую мелочь, которую вы сделали для него, значит, ваша забота ему важна. Помощь означает любовь. Он радуется, что вы помогаете ему с уроками, не только из-за отметок. Он говорит себе: «Меня любят». Вы чините ему велосипед, он счастлив не только потому, что снова сможет кататься. Если ребенок во всем старается помочь вам, возможно, помощь его родной язык.
Присмотритесь к вашему ребенку. Как он сам выражает любовь? О чем чаще всего просит? Что ему нравится? Все это поможет вам определить его родной язык.
Моя дочь говорит на языке времени. Уже совсем маленькой она любила гулять со мной. Потом, она поступила в школу для девочек в Салеме, одну из самых старых в стране. Три раза в неделю я приезжал к ней, и мы исследовали живописные окрестности этого города, которому уже больше двухсот лет. Мы шли по вымощенным булыжником улицам, сворачивали на старое кладбище. Казалось, мы попали в прошлое. Мы садились и вели долгие разговоры. Теперь моя дочь взрослая, она врач, но когда она приезжает к нам, первое, что я слышу: «Папа, пойдем гулять». И я соглашаюсь. Сын гулять не любит. Он повторяет: «Зачем ходить пешком, если можно поехать на машине?» Он не видит в этом смысла, время не его родной язык.
Нельзя слепо следовать советам, которые вы услышали от психологов или вычитали в книгах по воспитанию. Все дети разные. Не надо стричь их под одну гребенку. Там, где один увидит любовь, другой никакой любви не увидит. Если бы я таскал своего сына на прогулки, вряд ли ему понравилось бы это. Чтобы рассказать своему ребенку, как вы его любите, научитесь его языку. Я верю, все родители любят своих детей. Я знаю, у многих отношения с детьми не складываются, потому что они говорят на разных языках. Тысячи детей живут с пустыми сосудами любви. Уверен, в этом причина детских проступков. Еще не поздно все поправить. Если ваш ребенок уже взрослый, а вы только сейчас поняли, что всю жизнь говорили с ним не на том языке, скажите ему: «Знаешь, я прочел книгу о том, как выражать любовь, и понял, что все делаю не так. Я стараюсь, но ты ничего не замечаешь, потому что мы говорим на разных языках любви. Мне кажется, твой родной язык – …(и назовите его). Я очень тебя люблю, надеюсь, вскоре ты и сам увидишь это». Объясните ему, какие языки любви еще существуют, обсудите это с ним.
Может, вам кажется, что дети не любят вас. Если они уже достаточно взрослые, поговорите с ними, расскажите им о языках любви. Возможно, вас ждет сюрприз. Как знать, может, они будут рады выучить ваш родной язык, и ваши отношения станут гораздо лучше. Как хорошо жить в доме, где каждый знает, как выразить другому свою любовь.
Гэри Чепмен, «Пять путей к сердцу ребенка».
Если ребенок часто дарит вам красивые подарки и при этом сияет от счастья, наверное, подарки – это его язык любви. Он дарит их, потому что ему самому нравится их получать.
Если ваш сын или дочь все время помогает младшим, возможно, их язык любви – помощь.
Если ребенок без конца расхваливает вас, может, его язык – слова поощрения.
Все это происходит на уровне подсознания. Ребенок не строит расчетов: «Подарю им это, тогда и мне что-нибудь купят». Им движут его собственные желания. Возможно, он по опыту знает, как поведут себя родители в той или иной ситуации, и поступает так, чтобы они удовлетворили его потребность в любви. Если эта потребность удовлетворяется, со временем ребенок превратится в полноценного взрослого. Если нет, дети ожесточаются: им кажется, что родители не любят их.
Психиатр Росс Кемпбелл многие годы работает с трудными подростками, ни разу среди его пациентов ему не встретился ребенок, чей сосуд любви был бы полон.
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
НАША МІСІЯ:
Показать полностью.
Кожній дитині щасливе захищене дитинство.
НАША МЕТА:
— Забезпечити рівність прав обох батьків у житті дитини;
— Навчити батьків боротись за щасливе дитинство своїх дітей;
— Зламати усталену роками дискримінацію батьків України;
— Змусити державу ефективно захищати права дітей і батьків;
— Захищати права дітей після розлучення батьків;
— Впровадити відповідальність за порушення прав дітей і батьків.
ТЕПЕР МИ І У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Якщо ви хочете долучитись до Великого Батьківського Руху, Якщо Вам потрібна допомога у захисті прав своєї дитини,
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
Чому дітям не можна рости без батька?
Сучасні життєві обставини досить часто змушують матерів ростити своїх дітей поодинці.
Причинами такого явища можуть ставати найрізноманітніші моменти.
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
В деле общественной организации «Батько має право» против судейской системы за определение места проживания ребенка новый этап. Теперь в Печерском суде рассматривалась жалоба на бездействие генпрокурора.
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
Что делать если женщина, уходя от мужа, оставляет ребенка заложником ситуации либо мести ради, либо ради финансовой выгоды? Что в таком случае остается делать отцу?
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
От автора: Не знаю как Вам, дорогие друзья, а меня эта статья зацепила, уж очень она знакомая и правдивая. На консультировании сталкиваюсь с подобными историями слишком часто, когда консультирую подростков (с детьми младше работаю редко).
Громадська-Ініціатива Го-Батько-Має-Право запись закреплена
ГО «Батько МАЄ ПРАВО» проти Верховного суду України
«Батько має право»: чи все гаразд із цією ініціативою?
Поетеса, перекладачка, художниця, вивчає психологію. Коло зацікавлень і досліджень охоплює питання гендерної рівності, гендерних стереотипів, ролі жінок, протистояння домашньому насильству.
У мене (і не тільки в мене) щоразу щеміло серце, коли я бачила під стінами облдержадміністрації на головній площі Сум одиночні пікети поляка Януша П’янки. Він збудував вігвам, який називав штабом боротьби за батьківські права. Януш благав побачень зі своєю донечкою, а далі й повної опіки над дитиною, щоб забрати її в шикарний будинок, де вона жила б як принцеса. Чоловіки стискали руку зневіреному татусю, підбадьорювали словами та обіймами. «Як можна бути такою безсердечною?» — думалося мені про колишню дружину-українку. Та чогось не поставало питання, куди дивляться влада й поліція. Усе-таки центр міста, а нікому немає діла.
Крапку в цій справі поставив суд, визначивши місце проживання дитини з матір’ю і встановивши графік побачень — один раз на місяць у присутності матері. Найгуманніший суд на світі? Хто не знає цієї історії, може вигукнути: «Корупція! Дали хабара!» — як і кричав після суду Януш.
Однак після інформації, що відкрилася під час спроб розібратися в цій ситуації, картинка радикально змінилася. Януш, виявляється, викрадав доньку в матері, переховував її у Франції в жахливих умовах. Ось витяг із протоколу, який склали поліцейські міста Тьє округу Вільпарі:
«У будинку перебували батько дитини і двоє безробітних громадян Перу. Будинок брудний, на підлозі сміття, пакети з простроченою їжею, використані памперси, сліди щурячої отрути. У кутках павутина, шпалери відстають від стін. Раковину забито брудом, у холодильнику цвіль, у туалеті фекалії. [. ] На вулиці мінус три, будинок не опалюється, у кімнатах холодно. Світла й води немає. Маленька дівчинка з білим волоссям, згорнувшись клубочком, спала на другому поверсі, прикрившись ганчірками» (саме таким, мабуть, є дім принцеси).
Дівчинку забрали в притулок, а батька — в поліцію. Мати, дізнавшись про місцеперебування доньки, прилетіла й забрала її в Україну. Минув час, а дитина досі не може оговтатися від стресу. У цій історії є чимало огидних і моторошних деталей, більше про які тут.
А потім я побачила Януша в інтернет-просторі, власне, не його, а його схвальний коментар на ФБ-сторінці ГО «Батько має право». Виникло бажання дізнатися докладніше про цю організацію. Тим паче після одного перегляду допису з цієї групи її публікації стали з’являтися в моїй стрічці дедалі частіше.
З чого все починалося
Історій, коли чоловіки усвідомлюють, що розлучення з жінкою означає розлуку з дитиною, безліч. Для Олександра Швеця стало трагедією, коли після розлучення дружина вивезла доньку Варвару невідомо куди. Спочатку тато зіткнувся з байдужістю державних органів, які відмовлялися розуміти проблему батька, котрий хотів визначити місце проживання дитини з ним і виховувати її. Після кількох місяців щоденних візитів у відповідні інстанції та самостійного вивчення законів сімейного права у квітні 2015 року Олександр Швець на своїй сторінці у Фейсбуці опублікував гнівний допис та проілюстрував його колажем із фотографій Варвари з написом «Батько має право». Це і вважається початком діяльності громадської організації з такою назвою. Історія боротьби тата за свою донечку — це десятки судових процесів, зокрема розгляд справи в Європейському суді з прав людини.
Леон Зерницький «Розлучення»
Нині заснована Олександром Швецем та адвокатом Тетяною Горяною громадська організація «Батько має право» об’єднує сотні діячів з активною батьківською позицією, які боронять своє право піклуватися про дитину. Сторінка у Фейсбуці має близько 8000 підписників, закриту групу зі 123 осіб і сайт, на якому можна знайти основну інформацію про діяльність організації. Однак доступ до форуму на сайті й до групи в Телеграмі є тільки в зареєстрованих користувачів.
Місія ГО «Батько має право»: кожній дитині — щасливе захищене дитинство.
Мета — забезпечити рівність прав обох батьків у житті дитини, навчити батьків боротися за щасливе дитинство своїх дітей; зламати усталену роками дискримінацію батьків України; змусити державу ефективно захищати права дітей і батьків; захищати права дітей після розлучення батьків; впровадити відповідальність за порушення прав дітей і батьків (https://batkomaepravo.org/).
Основні ініціативи організації:
Крім того, ГО «Батько має право» розгорнуло справжню кампанію протидії практиці використання в судах принципу 6 із Декларації прав дитини (де записано, що малолітня дитина тільки у поодиноких випадках має розлучатися зі своєю матір’ю), бореться за рівну участь батьків у вихованні дітей, за рівноправність в аліментних зобов’язаннях.
Рух за батьківські права: де межа?
Активна батьківська позиція та готовність боротися за щастя своєї дитини викликають повагу й гордість за те, що відповідальний батько — це не міф. Адже, згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Тобто дитина є членом сім’ї і для матері, і для батька. Фактично чимало батьків стикаються з порушенням прав одного з батьків після розлучення, що, як бачимо, викликає закономірний опір. І якщо об’єднати зусилля, то боротьба буде ефективнішою: разом, як кажуть, і батька легше бити. Однак цей невеселий каламбур у випадку з організацією «Батько має право» стосується радше матерів.
На початку існування діяльність ГО стосувалася переважно питань татівської опіки над дитиною після розлучення. Згодом, крім юридичної підтримки, організація провела багато протестних акцій, щоб привернути увагу суддівської спільноти до проблеми дискримінації прав татів в Україні. Однак були й нестандартні види діяльності на зразок психологічного тиску у вигляді колективних візитів до матерів, які перешкоджають батькам бачитися з дитиною. Олександр Швець звітував про один із таких «заходів підтримки» на ФБ-сторінці організації:
«ГО “Батько МАЄ ПРАВО” вступилося за свого активіста, звичайного батька. Просто прийшли встановити факт перешкоджання батькові в побаченні з дитиною. І прийшло багацько людей.
Саме так активісти зустрічали жіночку біля дому. Жінка злякалась і не приїхала додому.
Саме так активісти ГО “Батько МАЄ ПРАВО” тепер будуть зустрічати біля дому всіх тих істот, які позбавляють дитину права на батька».
Я звернула увагу на дегуманізуючий вислів «всіх тих істот» стосовно жінок та матерів і вирішила уважніше проаналізувати «життя» організації в інтернет-просторі: мову, якою подається інформація, головні дискурсивні напрями й тенденції.
Як зазначають дослідники й дослідниці татівських рухів у європейських країнах, для таких активістських організацій типові дискурсивні концепції мізогінії, звинувачення жінок і звеличення «здібного до піклування тата»[1].
Переглядаючи матеріали сайту ГО «Батько має право», дописи на сторінці організації та коментарі «відповідальних татусів», як вони себе називають, можна спостерігати згадані вище, поширені в інтернеті тенденції і в українських активістів.
Скульптура «Перспектива дитини при розлученні»
На Фейсбук-сторінці татусі з використанням войовничих метафор і мови ненависті («анажемама», «самка», «мамашка») закликають один одного «битися» за свої права проти матерів, бо гідних матерів одиниці, жінки винні в розлученнях, жінки торгують дітьми, наживаються на дітях і т. п. Незважаючи на попередження Олександра Швеця про дотримання поваги, такі коментарі обходять блокування і модерацію.
Шкура — это особь женского пола, которая посредством договора или обмана хочет получить какие-либо ресурсы с отца ребенка (и не только), при этом прикрываясь ребенком в своих корыстных целях, при этом не желая брать какие либо обязательства на себя. Теперь понятно?
Не эмоциональные, а наглые твари решают и за ребенка и за отца, манипулируют. Ограничивают общение из своих корыстных побуждений.
Скажите спасибо тем сучкам, кто запрещает отцам видеться с ребенком.
Образ «здібного до піклування тата» теж один із лейтмотивів в інтернет-матеріалах: чоловік може турбуватися про дітей краще лише тому, що він чоловік.
Если мать неспособна поняньчится с ребенком, пусть отдаст его папе. Мужчины самодостаточны и ответственны. И не ноют на весь Фейсбук наммалоалиментов!!
Дуже зручно зробити жінку винною: не заробляє гроші — не справляється з батьківськими обов’язками. Заробляє — не приділяє достатньо уваги вихованню. Приділяє увагу вихованню на шкоду кар’єрі — живе коштом аліментів.
На женщине в любом случае лежит ответственность за создание семьи. Во-первых, что не того выбрала в мужья, который алкоголик, тунеядец, изменник, не может финансово обеспечить и еще какая ерунда. Во-вторых, если и выбрала того, но не удержала, не смогла сохранить семью. А ребенку для нормального развития нужна эта семья 100 процентов, и не надо спорить, это как дважды два.
Чоловіки презентують себе як емоційні, доведені до відчаю турботливі батьки, яких позбавляють права любити й піклуватися про своїх дітей. При цьому вони скочуються в мізогінію, забувають про те, що мати теж надважлива людина в житті дитини, і змагання між батьками в дусі «хто кращий — тато чи мама?» неприпустиме насамперед задля психологічного комфорту дитини.
Рівність прав та обов’язків — уявність і реальність
На жаль, більшість людей не бачать загальну тенденцію крізь призму своєї унікальної ситуації розлучення. Є різні чоловіки й різні жінки, є дані статистичних досліджень, які відбивають реалії сьогодення. І саме ці реалії лягають в основу законів, якими керується держава. Хоча й на державному рівні йде боротьба із застарілими стереотипами й запроваджується практика гендерної рівності у визначенні місця проживання дитини.
Виконання батьківських обов’язків — це не тільки перелік дій, зазначених у ст. 150 Закону України[2], а й рутинні щоденні хатні справи. Фонд народонаселення ООН проводив всеукраїнське дослідження ставлення українців до розподілу домашніх обов’язків у сім’ї і догляду дітей. За статистикою, жінка витрачає втроє-вчетверо більше часу на домашні обов’язки, ніж чоловік. Дослідження підтвердило припущення про стереотипи. Зокрема, лише 22 % українських чоловіків готові рівномірно розподіляти домашні обов’язки. Показовий також великий відсоток чоловіків (майже 57 %), згодних узяти на себе лише невелику частину домашніх обов’язків[3]. Це свідчить про глибину того стереотипу, що саме жінка повинна виконувати всю хатню роботу й доглядати дітей. Тобто саме жінки заради своїх материнських обов’язків повинні брати лікарняні, відпрошуватися з роботи, щоб зводити дитину на щеплення чи полікувати зубки, відвести на гурток, зробити домашнє завдання, попрати, попрасувати, приготувати й нагодувати вередливу малечу тим, що вона захоче, підкорити своє життя суворому графіку та режиму з гігієною, багато чим пожертвувати — і це сприймається як належне. Якщо те саме робить чоловік — він герой! Далеко не всі тати усвідомлюють реальну відповідальність батьківства та обсяги рутинної праці, яку треба робити щодня.
Можна бути еталонним батьком, коли це зручно (все гаразд зі здоров’ям, є вільний час і інші ресурси, можна «скинути» хатню роботу на свою маму чи подругу), брати дитину на кілька днів на тиждень і докоряти колишній дружині за недоліки і недопрацювання у вихованні, не зважаючи на те, що вона «працює» мамою 24 години на добу без вихідних і лікарняних.
Заклики організації «Батько має право» до зміни стереотипів у цьому контексті звучали б прогресивно, якби не виникало питання, чому під час подружнього життя більшість татів не прагнули робити те, на що готові після розлучення. Натомість, як зазначає соціологиня Олена Стрельник, панує «застаріла тенденція: жінка повинна і доглядати дітей, і робити всю хатню роботу, і створювати комфорт для чоловіка, а чоловіча справа — заробити грошей та контролювати, щоб усе було на вищому рівні, — непрямо подається як “золотий стандарт” родини». Такі ролі закріплюються за жінками й чоловіками майже з народження, і якщо жінка готує погано чи виховує дитину якось не так, як хоче чоловік, вона отримує від нього суб’єктивну оцінку як нікчемна господиня й мати. Замість вести розмови про посилення відповідальності чоловіків і татусів ГО «Батько має право» робить акцент на визнанні жінки «неспроможною» виховувати дітей.
Сейдж Барнс «Праця любові»
Дуже складно знайти сім’ї, де фактичне виховання здійснюється рівно 50/50. У різний час буває по-різному: і 52/48, і 39/61 — і це норма, бо родина не тільки дітоцентрична, у неї є інші інтереси й потреби, які вимагають часу та персональних ресурсів. А коли доходить до розлучення, кожен уважає, що він вклав у родину більше (хтось — грошей, хтось — піклування про маля).
Хай там як, попри виразне тяжіння до патріархальних традицій, із жовтня 2017 року Європейський суд зобов’язав Україну дотримувати початкової презумпції рiвностi батька й матері в правах i враховувати їхній матеріальний та психологічний стан під час визначення місця проживання з дитиною[4].
Чому мама «не дає» дитину?
Якщо розлучення вже відбулося і суд залишив дитину проживати з матір’ю, постає питання побачень дитини з батьком. Організація «Батько має право» наголошує, що жінки перешкоджають побаченням тата з дитиною, тому тати не можуть виконувати своїх батьківських обов’язків, і якщо повернути дітей татам, у дітей буде щасливе дитинство. Проблема стосунків дітей і татусів глобальна, не тільки українська. Наприклад, модератор групи підтримки татів The Dads House зазначив: «Доступ тата до дітей обмежений і контролюється судом чи матір’ю. З цієї причини право контакту з дитиною має бути чітко визначено»[5].
Жінки, своєю чергою, нарікають, що після розлучення чоловіки просто зникають, як не одразу, так через якийсь час. Наприклад, за даними американських дослідників Д. Добсон і А. Ніколі, 50 % батьків припиняють відвідувати своїх дітей через три роки після розлучення. І на питання, коли діти почувалися нещаснішими — через 5 років після розлучення чи через 1,5 року, 37 % дітей відповідали, що через 5 років[6].
За даними одного російського опитування, після розлучення частота зустрічей батьків із дітьми зменшується. Якщо з моменту розлучення минуло менше як 5 років, то ще 44 % батьків часто (раз на 1–2 тижні) зустрічаються зі своїми дітьми; до 10 років їх уже 32 %, а пізніше тільки 24,5 %. Частка тих, хто рідко (раз на місяць або рідше) зустрічається з дітьми, зростає з 43 % до 55 %, а ніколи — з 12 % до 17 %. Тобто відразу після розлучення щонайменше кожен десятий чоловік, а згодом кожен шостий перестає спілкуватися зі своєю дитиною[7].
З певною похибкою можна вважати такі дані актуальними й для України. Залишається частка свідомих татусів, яким мами «не дають» дітей. Звичайно, є й такі, хто маніпулює дітьми, наприклад пропонує побачення за матеріальну винагороду. А є й такі, у кого інші причини «не давати» дитину.
Якщо нормальний батько, то можна давати дитину, бо й сама дитина тягнеться до обох батьків, а так як від мого колишнього постійно несе горілкою і той прокурений запах, то я все роблю, щоб мої діти з ним не бачились.
Виконувати батьківський обов’язок — це ще й потреба «тримати марку» в моделі поведінки обох батьків. Не всі усвідомлюють важливість закладення якісної моделі поведінки.
Істотна, але непряма причина уникнення контактів та ізоляція дитини від тата — випадки домашнього насильства в минулому. Психологи радять розривати всі стосунки з людиною, яка чинить насильство. На жаль, згідно з оцінками соціологів, лише 10 % потерпілих повідомляють про насильство в сім’ї (це близько 100 000 звернень у поліцію); і, згідно з даними різних країн, 90 % постраждалих — жінки, діти ж уважаються постраждалими, якщо це відбувалося в них перед очима.
Проблема неточності даних у тому, що багато українських жінок не можуть ідентифікувати насильство й не вважають за можливе звертатися через це по допомогу — правову, медичну, психологічну. Безліч людей живуть у токсичних стосунках роками, доки зважуються на розлучення. Якщо вони заявляють про випадки насильства в сім’ї, це складно довести й уважається, що всі жінки наговорюють на чоловіків. Обмеження спілкування дитини з татом, причина якого — пережите насильство, часто розцінюють як свавілля жінок.
Керуючись принципом презумпції невинності, якщо про насильство в родині не було заявлено, його не було доведено, особа, яка його чинила, вважатиметься невинною. Отож непоінформованість жінок, недосконалий механізм боротьби з насильством у сім’ї є не тільки причиною страждань жінок і дітей, а й унеможливлює обмеження тиранів від дальших контактів зі своїми жертвами. Чи стають діти щасливішими від цього?
Права, потреби та проблеми при розлученні
В ідеалі при розлученні тато й мама повинні мінімізувати стрес для дитини, але далеко не всі розлучення минають мирно, та й тримати емоційну рівновагу — неабияке випробування. Обоє батьків мають реалізовувати свої батьківстві права та обов’язки з піклування, виховання, утримання дитини, але фактична реалізація цих прав та обов’язків має багато спірних моментів.
ГО «Батько має право» пропонує новації, щоб урегулювати найпроблемніші моменти «постсімейних» стосунків, — виховання обома батьками та зміну системи аліментних зобов’язань. Організація вносить пропозиції до законопроектів — запровадити практику почергового проживання з батьками, звітування про витрати аліментів, відповідальність за невиконання батьківських обов’язків. У цих ініціатив є раціональне зерно, але є й моменти, які варто розглянути уважніше.
Почергове проживання з батьками пропонується як прогресивний метод вирішення спорів про участь у вихованні. Психологи з Каролінського інституту у Швеції з’ясували, що спільна опіка над дитиною після розлучення батьків — найкращий варіант. На практиці це відбувається так: дитина по черзі живе то з мамою, то з татом. У такому разі в неї спостерігається мінімум поведінкових проблем і психологічних симптомів[8].
Однак для цього потрібна висока якість стосунків між батьками. Часто відбувається навпаки. Діти стають або зброєю, або трофеями в боротьбі з «колишніми», або непередбаченими жертвами.
Дослідники, як-от Пенелопа Ліч, відзначають суттєві недоліки для дитини в разі почергового проживання в обох батьків:
Звітуванням про витрати аліментів покликано збільшити розмір коштів (а отже, захищеність дитини), що їх перераховуватимуть батьки, які точно знатимуть, що кошти йдуть на дитину. Обоє батьків мають перераховувати потрібну суму на рахунок дитини, рух коштів на якому легко контролювати.
ГО проголошує: «Враховуючи, що ГО “Батько має право” у 2018 році одним із напрямів роботи визначило започаткування та поширення практики перевірки цільового використання аліментів та запровадження механізмів повернення коштів, що не цільовим чином використані, ГО звертається до отримувачів аліментів і просить врахувати нашу пораду.
Радимо отримувачам аліментів збирати докази, якими отримувач аліментів має довести їх цільове використання на дитину. Незважаючи на те що платник аліментів не висуває вимогу щодо перевірки, цю вимогу може бути висунуто протягом трьох років і подано в майбутньому позов про повернення коштів, що не цільовим чином використані. Не наражайте себе на майбутню небезпеку й збирайте ці докази щомісяця».
Звичайно, жінки вимагають пояснень, як це робити в тих випадках, коли чек отримати неможливо (проїзд, витрати на харчування в школі, купівля продуктів на ринку, «кишенькові гроші» дитини, плата за гуртки тощо), але чоловіки вбачають у цьому лише бажання жінок знайти «лазівку», щоб витрачати на себе аліментні кошти.
Звітуйте за витрачені аліменти і не плачте, що не зможете витрачати на себе. Ваші образи на чоловіка не позбавляють обов’язку звітувати.
Почитав я тут жіночок і зрозумів, що українки в переважній більшості хочуть за чужий рахунок жити, а самій лиш би не працювати. Жах.
Якщо розмежувати звітування про аліменти й економічне насильство (хоча відповідно до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» вимога детальних звітів, як і на що витрачаються гроші, вважається економічним насильством), то така ініціатива може стати дієвим інструментом для впливу на отримувачів аліментів, особливо якщо вони справді витрачають аліменти не за призначенням. Однак добросовісним розпорядникам дитячих коштів теж може бути непереливки, якщо платник просто вдасться до психологічного тиску, використовуючи зручну можливість у вигляді звітування (наприклад, вважатиме за непотрібне купувати певну річ).
Відповідальність за невиконання батьківських обов’язків означає, що тата, який зник чи перестав брати участь у житті дитини (а таких випадків десятки тисяч), змусять «за буквою закону» любити дитину, опікуватися нею, виконувати всю «привілейовану» роботу, яку виконують матері, навіть якщо в нього інший погляд на свою роль у житті дитини.
Не зовсім зрозуміло, як це діятиме у випадках почергового проживання, коли дитина в якийсь момент сама не захоче йти жити до батька (матері) навіть на короткий період, і чи може це бути розцінено як недотримання рішення суду. Чи передбачається відповідальність того з батьків, хто залишить дитину в себе, зважаючи на бажання дитини?
Діти — це не чиясь власність. Дитина, щойно вона навчилася вербально висловлювати свої бажання, може реалізовувати право вибору. Якщо законом буде закріплено почергове перебування в батьків згідно з певним графіком та ще й наглухо зафіксовано його відповідальністю і санкціями за невиконання, чи зможе дитина реалізувати свою свободу й бути там, де їй захочеться? Чи її рабство тепер буде надійно закріплено за двома господарями? Здається, для дитини ситуація може погіршитися.
Висновки
Якщо ГО «Батько має право» справді вважає своєю місією дати кожній дитині щасливе захищене дитинство, то перше, що воно має зробити, — припинити війну з жінками, бо навіть виграні справи в судах нічого не варті, якщо тато й мама ставитимуть свої егоїстичні мотиви й амбіції вище за потреби та комфорт дитини. Закріплення графіка відвідування, вимоги батьків одне до одного, різні види контролю свідчать про недовіру й унеможливлюють здорове спілкування, необхідне для щастя дитини. Поки що ГО «Батько має право» здається ідеальною машиною для допомоги в здійсненні психологічного насильства щодо колишніх дружин та іноді чоловіків.
Діяльність ГО «Батько має право», як і діяльність інших організації, які боронять татівські права, на думку дослідників та експертів (котрі вивчають питання розлучень), сфокусовано не на інтересах дитини, а на інтересах батьків або, точніше, на інтересах тата. Діти втрачають свободу обирати, де і з ким їм проводити час, бо це контролюють батьки й судові рішення. Вважається, що найщасливіші діти в родинах, де основну опіку закріплено за одним із батьків, а інший — бажаний гість і надійний партнер у здійсненні виховання та піклування. Дружнє спілкування між батьками, узгоджені методи виховання після розлучення — основні чинники психологічного комфорту дитини[10].
Тому ГО «Батько має право» варто спрямувати діяльність своїх фахівців не на розпалювання ворожнечі й конфліктів, а на їх залагодження, на популяризацію долучення до щоденних справ з догляду дитини як «рівноправності», ліквідацію незнання про домашнє насильство, що підвищить захищеність дітей, на лобіювання можливості враховувати думку дитини з ранішого віку, ніж це встановлено законодавством. Загалом усе, на що спрямовано діяльність організації, має виходити з інтересів дитини, а не з інтересів татів.