Тхир что за животное картинки
Тхир что за животное картинки
Тхір (тхір) – хижий ссавець, відноситься до сімейства куньи, роду тхори і ласки (лат. Mustela), підроду Putorius.
Тхір – опис, характеристика, будова. Як виглядає тхір?
Тіло тхорів, як у більшості куницевих, витягнуте, гнучке і дуже приосадкувате, за рахунок непропорційно коротких ніг. Кінцівки тхора дуже сильні і м’язисті, завдяки чому звірята легко пересуваються стрибками і відмінно плавають. Пальці ніг закінчуються довгими міцними кігтями, що дозволяє тхорів спритно лазити по деревах і рити глибокі нори.
Автор фото: Галина Колпакова
Середня довжина тулуба дорослих самців складає близько 50 см, самки тхорів завжди дрібніше і виростають в довжину до 40 см. Вага тхора, в залежності від виду, становить від 300 г до 2 кг.
У тхора довга гнучка шия, акуратна голова овальної форми і подовжена, трохи притуплена до кінчика носа мордочка. Предметом особливої гордості тхорів є їх пухнастий хвіст, що виростає до 13-18 см в довжину.
Хутро тхора зазвичай складається з густою, м’якою підпуши і остьового волосся, який зазвичай світліше в основі і темніше на кінці. Після осінньої линьки шерсть тхора набуває характерний блиск і стає особливо красивою. Забарвлення хутра залежить від виду і може варіюватися від світло-пісочного відтінку до практично чорного або абсолютно білого у тхорів-альбіносів.
Автор фото: Peter Trimming
У всіх хорей (крім видів з білим забарвленням) на мордочці розташований своєрідний візерунок, що нагадує чорну маску.
Близько хвоста тхора знаходяться особливі залози, що виділяють специфічний секрет, який відрізняється різким, їдким запахом і використовується звірками для відлякування ворогів. З усіх органів чуття у тхора відмінно розвинений нюх, саме на нього звірята покладаються при полюванні.
Всього у тхора 28-30 зубів: 12-14 різців, 12 ложнокоренних зубів, премолярів, а також на кожній щелепі присутній по парі іклів.
Тривалість життя тхора в умовах дикої природи складає близько 3-4 років, в неволі тхори живуть до 5-7 років.
Автор фото: Erlendaakre
Вороги тхора в природі.
Основні вороги тхорів в дикій природі – це більш великі хижаки: лисиці, вовки, рисі, часто молоді тхори стають здобиччю пернатих хижаків – пугачів і беркутів. У деяких районах тхір є цінним промисловим тваринам, тому звірків безжально винищують заради теплого, м’якого і красивого хутра.
Види тхорів, фото і назви.
Класифікація тхорів включає 3 основних види:
Автор фото: І.Б. Мавріна
Автор фото: І.Б. Мавріна
Автор фото: Peter Trimming
Автор фото: Peter Trimming
Автор фото: Alfredo Gutiérrez
В результаті схрещування лісового тхора з фретку був виведений золотистий тхір, перша російська порода тхорів. Це великий звір з густим шовковистим хутром, який відрізняється чорним остевим волосом з помаранчевої подпушью. Самки золотистого тхора досягають довжини в 39 см, самці більші – довжина їх тіла становить 46 см.
Автор фото: Ltshears
Автор фото: USFWS Mountain-Prairie
Хонорік.
Хонорік – це штучно отриманий гібрид тхора (виведеного шляхом схрещування степового і лісового тхорів) і європейської норки. Рідко хонорікі з’являються в дикій природі в областях перетинання ареалів цих 3 видів. Хонорікі перевершують батьків у розмірах і в рівній мірі успадковують їхні риси. Зовні звірята нагадують нірку, а їх чорний, блискучий остевой волосся з густою коричневою подпушью дуже схожий на хутро соболя. Від тхорів тваринкам дісталися великі вуха зі світлою облямівкою по краях. Хонорікі, як і норки, відмінно плавають, а від хорей перейняли здатність до викопування нір. Їх власної рисою характеру є рідкісна агресивність і нездатність уживатися з людьми.
Автор фото: AndrewIves
Де живуть тхори?
Тхори мешкають в країнах Європи (в тому числі в Англії), в США, в Росії, Казахстані, Україні, Китаї, країнах Середньої і Центральної Азії, на північному заході Африки. Свого часу лісових тхорів привезли до Нової Зеландії для боротьби з пацюками і мишами, в результаті хижаки поширилися і там. Місцем проживання тхорів є степи, напівпустелі, розріджені лісові масиви і навіть населені пункти. Відкритій місцевості і густий тайги звірята уникають. Тхори ведуть осілий спосіб життя, сильно прив’язані до місця свого проживання і є типовими нічними хижаками. Тхори вкрай рідко викопують нори і частіше займають житла інших тварин, наприклад, лисиць або борсуків, можуть оселитися в пустотах старих дерев, в стозі сіна, дровницу або в купі хмизу.
Що їдять тхори?
У тхорів відсутня сліпа кишка, і в зв’язку з низьким синтезом амілази їх організм погано засвоює рослинну їжу. Основу раціону звірів складають різні види дрібних гризунів: полівки, миші, хом’яки, кроти, водяні щури. Навесні звірята розоряють пташині гнізда, розкопують заячі нори, великі види нападають на ондатр і ховрахів. Незначну частину раціону складають великі види комах, жаби, риба, змії і ящірки. До зими звірята готуються заздалегідь, запасаючи в своїх оселях надлишок їжі.
Автор фото: Graham Catley
Основним методом полювання тхорів є подкарауливанием жертви біля входу в притулок. В інших випадках за здобиччю доводиться бігати і ловити. Найчастіше голод змушує тхорів вживати падаль і харчові відходи, розоряти пташники і крільчатника. А погана слава тхорів, як нахабних і безпринципних хижаків, дуже перебільшена більшою мірою через неуцтво самих людей. Більшість «гріхів» на звірків вішають марно і приписують тваринам злочини, вчинені куницями, ласками і лисицями.
Розмноження тхорів.
Період розмноження тхорів залежить від ареалу проживання і триває з лютого до кінця літа. У степових тхорів гон відбувається ранньою весною. У лісових тхорів гон починається в квітні-травні, іноді в другій половині червня. Статева зрілість тваринного настає у віці 10-12 місяців, а особливих шлюбних ритуалів серед звірів не спостерігається. Парування тхорів відбувається бурхливо і агресивно: тхір самець вистачає самку за загривок, незважаючи на її опір. Тому після завершення процесу самки часто залишаються з пошарпаної холкою, на якій помітні сліди зубів самця.
Вагітність самки тхора триває в середньому 1,5 місяця, а в виводку буває від 4 до 18 дитинчат. Вага новонароджених тхорів становить близько 5-10 г, дитинчата народжуються сліпими і безпорадними, але ростуть і розвиваються досить швидко. Грудне вигодовування триває близько 2-2,5 місяців, а 4-тижневих дитинчат мати починає годувати м’ясом.
У віці 7-8 тижнів молоді тхори вже здатні полювати, хоча продовжують харчуватися молоком матері. У разі будь-якої небезпеки мати самовіддано захищає своє потомство. До півроку молоді тхори полюють разом з самкою, отримуючи корисні навички, а потім переходять до самостійного життя.
Забарвлення тхорів з фотографіями.
Згідно з російською класифікації існує 3 варіанти забарвлень тхорів:
Згідно з американською класифікацією від асоціації AFA (American Ferret Association) виділяють 8 забарвлень і 4 забарвлення тхорів, однак ця класифікація теж не є повною і включає далеко не всі колірну розмаїтість хутра цих тварин. Під забарвленням тхора прийнято мати на увазі колір остьового волосся і підпуши, а також колір очей і носа. Забарвлення має на увазі малюнок, який утворюється при поєднанні різних забарвлень. Ще однією характеристикою хутра тхора є відмітини, плями, які в залежності від розташування або поєднання ділять на кілька варіацій.
AFA виділяє наступні забарвлення тхорів:
Згідно AFA, тхори класифікуються не тільки за окрасу, але і за забарвленням, яка визначається кольором носа, типом маски на мордочці тварини, а також концентрацією кольору на лапах, хвості і тулуб. Виділяють 4 типи забарвлення:
Крім цього прийнято враховувати присутність на тхорі своєрідних плям-відмітин білого кольору: в залежності від їх розташування (на хвості, морді, тулубі, кінцівках, голові або шиї) American Ferret Association позначає варіації під назвами:
Домашній тхір, утримання та догляд.
Дивно, але факт: перше фуро вивели в Європі приблизно 2 тисячі років тому і використовували не тільки в якості домашніх улюбленців замість кішок, але і активно залучали для полювання на кроликів.
Сусідство з іншими тваринами.
Перш, ніж принести додому тхора, потрібно врахувати деякі особливості цих тварин. Тхори за своєю природою активні і непосидючі, і постійне утримання тхора в клітці виявиться для тваринного згубним. Тхори непогано уживаються з кішками, а іноді навіть можуть дружити зі спокійною і вальяжной собакою, якщо тільки вона не «мисливських кровей». Птахи, гризуни і рептилії – досить погане сусідство для тхора: практично будь-який представник пернатих, щур, хом’як, а також ваша улюблена домашня черепашка або ящірка будуть розглядатися легко збудливим тхором як однозначний об’єкт полювання і ласа закуска. З тієї ж причини не варто тримати хижого від природи тхора разом з декоративними кроликами і нешкідливими шиншилами.
Щеплення.
Як будь-яке домашнє тварина, тхора необхідно вакцинувати від чуми м’ясоїдних, сказу і лептоспірозу. Тхори найбільш схильні до алергії на щеплення, тому перед вакцинацією необхідно простежити, щоб звірку ввели антигістамінний препарат, а після щеплення почекати півгодини, щоб переконатися у відсутності алергічної реакції.
Стерилізація.
Якщо звірка заводять в якості домашнього вихованця без подальшого розведення, тхора самця необхідно каструвати, а самку стерилізувати, це значно знизить специфічний запах, який з’являється у тварин в період статевого дозрівання.
Навіть кастровані тваринки мають специфічний мускусний запах вовни, тому раз на тиждень звірка необхідно купати з використанням спеціальних знежирювальних шампунів і паст.
Клітка для тхора.
Тхора потрібна не тільки свобода, а й невелика особиста територія, де звір буде відпочивати, адже сплять тхори багато, як і кішки. Тому клітка для тхора повинна бути обладнана будиночком або гамаком, а тримати її відкритою або закритою – повинен вирішувати господар. Тхори інтелектом перевершують навіть собак, легко навчаються і можуть навчитися закривати клітку самостійно.
Характер домашнього тхора.
Домашній тхір – вкрай цікаве тварина, він буде день у день методично досліджувати всі потаємні місця квартири, не упускаючи можливості забратися в найвужчий куточок. Награвшись в сміттєвому відрі, він може там же і заснути. Тваринки люблять жувати і ковтати дрібні неїстівні предмети, що може привести до повної або часткової непрохідності шлунково-кишкового тракту, а інстинкт норних тварин може проявлятися в регулярному розкопуванні квіткових горщиків.
Домашній тхір легко привчається до лотка, але при цьому може знайти ще одне місце для туалету, в цьому випадку туди ставлять додатковий лоток.
Живуть домашні тхори близько 5-7 років.
Чим годувати тхора в домашніх умовах?
Тхір – м’ясоїдна тварина, і основу його раціону має становити білкова їжа: фаршекаша або сухий корм для тхорів.
Фаршекаша може складатися з м’яса курки, індички, перепілки, курячих і індичих сердечок, печінки, шлунків, мізків, а також геркулесу, ячмінної січки та інших інгредієнтів. Рецепти існують різні. Корми для собак домашнім тхорів категорично не підходять, а от корму для кошенят супер преміум-класу іноді давати можна. У продажу існують спеціальні корми для тхорів, збагачені вітамінами і мінералами, тому краще вибрати їх.
Крім білкової їжі в раціон тхора можна додавати очищені овочі і фрукти невеликими порціями (банани, груші, огірки, помідори, кабачки та ін.). Раз на тиждень можна давати сире куряче або перепелине яйце, курячу або індиче печінку, сиру індичку, курку або кролика. Зверніть увагу на те, що в харчуванні тхора повинно бути присутнім м’ясо тих птахів і тварин, яких він в змозі зловити сам в дикій природі.
Важливо контролювати вашого домашнього вихованця, який може зробити собі заначку з швидкопсувних продуктів – це може привести до отруєння у тхора.
П’ють тхори багато, тому в клітці вихованця завжди повинна бути поїлка з чистою водою.
Руконожка ай-ай животное. Описание, особенности, виды, образ жизни и среда обитания руконожки
Среди млекопитающих встречаются очень необычные виды. Руконожка один из них. Это млекопитающее принадлежит отряду полуобезьян, к группе лемуров, но существенно отличается от них по внешнему виду и повадкам.
Описание и особенности
В 1780 году благодаря исследованиям ученого Пьера Соннера среди животного мира лесов Мадагаскара был открыт удивительный зверек руконожка. Зверь был редким и даже местные жители, по их уверениям, никогда не встречали его.
Они с настороженностью отнеслись к этому необычному животному и от удивления все время восклицали «ай-ай». Соннер выбрал эти восклицания в качестве названия для необычного зверька, который и сегодня именуется так – мадагаскарская руконожка ай-ай.
С самого начала ученые не могли отнести его к определенному виду животных и лишь по описаниям Пьера Соннера причислили его к грызунам. Однако после непродолжительных дискуссий было решено определить животное к лемурам, несмотря на то, что он немного отличается от общих характеристик группы.
Мадагаскарская руконожка имеет очень оригинальную внешность. Средние размеры зверька небольшие, около 35-45 сантиметров, вес достигает около 2.5 килограмм, крупные особи могут весить 3 килограмма.
Тело защищено длинной шерстью темного окраса, а длинные волоски, служащие индикаторами, наполовину белые. Хвост у этого необычного зверька намного длиннее тела, большой и пушистый, плоский, больше похожий на беличий. Полная длина животного достигает метра, из которых хвост занимает половину – до 50 сантиметров.
Отличительной особенностью мадагаскарской руконожки является довольно крупная, не по размеру, голова с большими ушами, по форме напоминающими листья. Отдельного внимания заслуживают глаза – большие, круглые, чаще всего желтого цвета с зеленоватыми вкраплениями, которые очерчены темными кругами.
Руконожка ай-ай – ночной житель, и у нее отменное зрение. Морда по своему строению напоминает морду грызунов. Она заострена, снабжена очень острыми зубами, которые постоянно растут. Несмотря на странное название животное имеет две передние и две задние лапы, на пальцах имеются длинные острые когти.
Передние лапки немного короче задних, поэтому по земле передвигается руконожка очень медленно. Хоть и спускается на землю редко. Но стоит ей забраться на дерево – и короткие передние лапы превращаются в огромное преимущество и помогают животному быстро передвигаться по деревьям.
Строение пальцев довольно необычное: средний палец руконожки не имеет мягких тканей, он очень длинный и тонкий. Этот палец с острым тонким ногтем зверек использует для добывания пищи путем простукивания коры, и как вилку – достает найденных в дереве личинок и червей, помогает проталкивать пищу в горло.
При беге или ходьбе животное загибает средний палец максимально внутрь, боясь повредить. Необычное животное называют самым загадочным из известных. Местные племена аборигенов издавна считают руконожку обитателем ада. Доподлинно неизвестно, почему это произошло.
Первые описания исследователей предполагают, что аборигены считают это животное проклятым из-за ярко-оранжевых круглых глаз, обрамленных темными кругами. Руконожка на фото и в реальности выглядит устрашающе, именно это, считают ученые, и вселяет в аборигенов суеверный страх.
Суеверие племен Мадагаскара гласит, что человека, убившего руконожку, настигнет проклятие в виде скорой смерти. До сих пор ученым не удалось узнать истинное название руконожки на малагасийском наречии. На самом деле островное животное очень доброе, никогда не нападет первым и не покалечит. В случайных стычках предпочитает скрыться в тени деревьев.
Купить этого зверя очень сложно, так как он находится на грани исчезновения из-за суеверного уничтожения, а также по причине редкой рождаемости. Точно известно, что в неволе они не размножаются.
Самка за один раз приносит только одного детеныша. Неизвестны случаи рождения двух и более детенышей за один раз. В частную коллекцию руконожку приобрести невозможно. Зверь занесен в Красную книгу.
После обнаружения этого необычного зверька ученые причислили его к грызунам. После детального изучения животное было отнесено к полуотряду обезьян. Животное руконожка относится к группе лемуров, но считается, что этот вид пошел другим путем эволюции и превратился в отдельную ветвь. Иных видов, кроме мадагаскарской руконожки ай-ай на данный момент обнаружить не удалось.
Интересный фактом являются находки археологов. Останки древней руконожки после тщательной реконструкции с помощью компьютерных технологий говорят о том, что древний зверь был намного крупнее своих современных потомков.
Образ жизни и среда обитания
Зверёк очень не любит солнечный свет и поэтому днем практически не шевелится. При солнечном свете ничего не видит. Но с наступлением сумерек зрение к нему возвращается, и он способен разглядеть личинки в коре деревьев на расстоянии десятка метров.
Днем животное находится в дреме, забравшись в дупло или расположившись на плотном сплетении веток. Весь день оно может быть неподвижно. Руконожка накрывается свои пышным большим хвостом и спит. В таком состоянии ее очень трудно разглядеть. С приходом ночи зверек оживает и начинает охоту на личинок, червей и мелких насекомых, которые также ведут активную ночную жизнь.
Обитает руконожка исключительно в лесах Мадагаскара. Все попытки найти популяцию вне острова оказались безуспешными. Ранее считалось, что животное проживает исключительно в северной части острова Мадагаскар.
Исследования показали, что редкие экземпляры встречаются и в западной части острова. Очень любят тепло и при наступлении дождей могут собираться небольшими группами и засыпать, тесно прижавшись друг к другу.
Животное предпочитает жить в тропических бамбуковых и манговых лесах, на небольшой территории. С деревьев слезает крайне редко. Место жительства меняет очень неохотно. Это может произойти, если потомству угрожает опасность или в этих местах заканчивается пища.
У мадагаскарской руконожки очень мало естественных врагов. Они не боятся змей и хищных птиц, на них не охотятся более крупные хищники. Самую большую опасность для этих необычных животных представляет человек. Помимо суеверной ненависти происходит постепенная вырубка лесов, которые являются естественной средой обитания для руконожек.
Питание
Руконожка не хищник. Питается она исключительно насекомыми и их личинками. Обитая на деревьях, зверек очень чутко прислушивается к пролетающим мимо жужжащим насекомым, копошащимся в сухой коре сверчкам, гусеницам или червям. Иногда могут ловить бабочек или стрекоз. На более крупных животных не нападают и предпочитают держаться в стороне.
Благодаря особому строению передних лап руконожка очень тщательно простукивает кору деревьев на наличие личинок, внимательно осматривает ветки деревьев, на которых обитает. Жилистый средний палец используется зверьком как барабанная палочка, сообщая о наличии пищи.
Затем охотник разгрызает острыми зубами кору, достает личинок и с помощью того же тонкого пальца проталкивает пищу в горло. Официально установлено, что животное способно улавливать движение насекомых на глубине до четырех метров.
Любит руконожка и плоды. Найдя фрукт, она выгрызает мякоть. Любит кокосы. Их она также, как и кору, простукивает, чтобы определить количество кокосового молока внутри, а затем просто разгрызает понравившийся орех. В рацион входят бамбук и тростник. Так же, как и жесткие фрукты, зверёк прогрызает жесткую часть и пальцем выбирает мякоть.
Руконожки ай-ай обладают целым рядом звуковых сигналов. С наступлением сумерек животные очень активно начинают передвигаться по деревьям в поисках пищи. При этом они издают громкий звук, похожий на хрюканье дикого кабана.
Чтобы отогнать от своих территорий другие особи, руконожка может издавать громкий крик. Он говорит об агрессивном настрое, к такому зверьку лучше не подходить. Иногда можно услышать некое всхлипывание. Все эти звуки зверь издает в борьбе за территории, богатые пищей.
Животное не играет особой роли в пищевой цепочке Мадагаскара. На нее не охотятся. Однако она является неотъемлемой частью экосистемы острова. Интересно, что на острове нет дятлов и птиц, схожих с ними. Руконожка же благодаря системе питания выполняет «работу» дятлов – очищает деревья от вредителей, насекомых и их личинок.
Размножение и продолжительность жизни
Каждая особь обитает на довольно большой территории в одиночестве. Каждый зверек помечает свою территорию и этим защищает ее от нападения своих сородичей. Несмотря на то, что руконожка держится особняком, в брачный период все меняется.
Для привлечения партнера самка начинает издавать характерные громкие звуки, призывая самцов. Спаривается со всеми, кто приходит на ее зов. Каждая самка вынашивает одного детеныша примерно полгода. Мать готовит для детеныша уютное гнездо.
После рождения малыш находится в нем около двух месяцев и питается молоком матери. Делает он это до семи месяцев. Малыши тесно связаны с матерью, и могут находиться рядом с ней до года. Взрослое животное формируется на третий год жизни. Интересно, что детеныши появляются один раз в два-три года.
В среднем новорожденные малыши руконожки весят около 100 грамм, крупные могут весить до 150 грамм. Период взросления не очень активный, растут малыши медленно, но примерно через шесть-девять месяцев достигают внушительного веса – до 2,5 килограммов.
Эта цифра колеблется, так как самки весят меньше, а самцы – больше. Рождаются детеныши уже покрытые густым слоем шерсти. Окраска шерсти очень похожа на окраску взрослых особей. В темноте их можно легко перепутать, но детеныши отличаются от родителей цветом глаз. У них глаза имеют ярко-зеленый оттенок. Также отличить можно по ушам. Они намного меньше головы.
Младенцы руконожки рождаются уже с зубами. Зубы очень острые, имеют форму листьев. Меняются на коренные примерно через четыре месяца. Однако на твердую взрослую пищу переходят еще на молочных зубах.
Последние наблюдения за животными показали, что первые вылазки из гнезда детеныши начинают делать примерно через два месяца. Выходят ненадолго и недалеко. Обязательно в сопровождении матери, которая зорко следит за всеми передвижениями детенышей и направляет их особыми звуковыми сигналами.
Доподлинно неизвестна точная продолжительность жизни существа в неволе. Известно, что в зоопарке животное прожило более 25 лет. Но это единичный случай. Иных подтверждений долгожительства руконожек в неволе нет. В естественной среде при хороших условиях живут до 30 лет.